ДОВІДКА «ОСВІТИ:»
Валентин Андрійович Сминтина – відомий вчений у галузі фізики і техніки напівпровідників, сенсорної електроніки та технології. Як науковець стажувався в Італії та Фінляндії, брав участь у наукових форумах в багатьох країнах світу, має численні публікації у фахових вітчизняних і зарубіжних виданнях. Член ряду міжнародних та вітчизняних наукових об’єднань. Доктор фізико-математичних наук, професор, академік; депутат Одеської обласної рад., Відмінник освіти України, Заслужений діяч науки і техніки України, член Всесвітньої асоціації президентів університетів при ЮНЕСКО, з 1995 року – на виборній посаді ректора Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова.
Наша розповідь – нетрадиційна, бо замість звичної демонстрації технічного оснащення лабораторій і показу стандартних ситуацій із студентського життя (це – клуб, а це – їдальня), ми надаємо слово авторитетним і фахово досвідченим діячам цього університету. Їхні погляди на різні проблеми, їхні думки з приводу нашої національної освіти і підготовки сучасних кадрів, напевне, викличуть резонанс серед читацького загалу. А головне – ми даємо випускникам середніх шкіл змогу самим розібратися в тому, що привертає в цьому університеті найбільшу увагу неупереджених і доброзичливих прибічників справді класичної освіти.
В ОНУ кажуть: ми – не кращі, ми – класичні. Абітурієнтам, котрі ще роздумують, куди саме подавати документи, варто замислитись над цими словами.
— Валентине Андрійовичу, щойно глава Одеської обласної держадміністрації Сергій Гриневецький представив Вас Вченій Раді як ректора, переобраного на новий 7-річний термін. І хоча Ви на цій посаді з 1995 року і, здавалося б, в ректорській діяльності нічого нового для Вас не існує, однак відчуття невідомого, мабуть, переживаєте. Чи є спокуса почати щось заново?
— Починати щось заново — це певною мірою повторювати щось звичне, а звідси недалеко й до того, що ми називаємо «топтатися на місці». Якщо керівник серйозно усвідомлює свою відповідальність за доручену йому справу перед колективом, перед громадськістю, він такої розкоші дозволити собі не може.
У нас є вже давня традиція – дивитися якомога далі вперед, за обрії, колективно приймати виважені рішення і не зупинятися на досягнутому. Це важливо будь-де, а особливо в такому вузі, як наш, що покликаний готувати кадри не просто якісно, а на сучасному рівні.
Та це філософія, а прагматика – то дещо інше. Гадаю, що ваші запитання будуть в прагматичному руслі.
— Днями я був свідком зацікавленої розмови керівництва економіко-правового факультету нашого університету з майбутніми абітурієнтами. Було чимало цікавих запитань із залу, зокрема молодь прискіпливо допитувалась, яка різниця між спеціальністю «Міжнародні економічні відносини», що в інституті математики, і спеціальністю «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності», за якою готують спеціалістів на правовому факультеті. Як би Ви відповіли на це запитання з ректорських позицій?
— Справді, такі спеціальності у нас є у згаданих Вами підрозділах, і я переконаний, що представники факультету дохідливо пояснили потенційним абітурієнтам різницю між цими поняттями. Однак, зважаючи на серйозність питання, не завадить і повторитися.
Я скажу таке: якщо хтось вважає, що наявність цих двох зовні схожих своїми назвами спеціальностей – розпилення зусиль і нівелювання спеціальності, то це, безумовно, хибна думка. Рівень будь-якої спеціальності зумовлений наявністю кадрів і їх професійною підготовкою. В цьому плані у нас в університеті все в порядку.
Для тих, хто не знає, скажу, що наші університетські економісти, а це як ті, котрі працюють в інституті математики, економіки і механіки, так і ті, які навчають студентів на економіко-правовому факультеті, виграють один за одним міжнародні гранти.
Що це значить, гадаю, нікому пояснювати не треба. Додам тільки, що Міжнародна спілка менеджменту освіти щойно повідомила, що наш економіко-правовий факультет виграв для університету великий грант цієї спілки.
Економісти з Інституту математики вже четвертий чи п’ятий рік працюють у рамках великих міжнародних проектів за програмою ТЕМПУС/ТАСІС, і обсяги, які вони освоюють, вже сягають мільйонів євро. Іншими словами, вдаючись до умовних порівнянь, обидві команди працюють добре.
А потім, це різні речі – економіка і економісти, менеджери й управління.
Останні, безумовно, повинні знати основи економіки, але, в першу чергу вони повинні знати основи управління, бо це їхній основний хліб.
На економіко-правовому факультеті існує ще одна економічна спеціальність – це облік і аудит. То чому не ставиться питання про облік і аудит, а тільки про менеджмент зовнішньоекономічної діяльності?
— Дехто запитує, чи не втрачає наш університет свою класичну професію, прагнучи активно розширювати діапазон нових спеціальностей і спеціалізацій. Згадують, що у нас уже є медична фізика, фармацевтична хімія, мікробіологія і вірусологія, журналістика і відкривається мистецтвознавство. І цей перелік можна було б продовжити. Чи мають під собою якесь підгрунтя такі побоювання?
— Я маю сказати, що на думку, яку поділяє увесь університет, за кількістю спеціальностей, які у нас є, університет ще не вичерпав усіх можливостей і не покриває поле традиційних університетських спеціальностей
У нас поки що немає того, що є в зарубіжних університетах – медичних спеціальностей, бо фармацевтична хімія і медична фізика лише наближаються до бажаного, вони безпосередньо не належать до медичних спеціальностей.
І коли нас звинувачують у кон’юнктурі, то я пропоную згадати, що таке кон’юнктура — це те, що сьогодні має найбільший попит. Сьогодні має, а завтра про це навіть і не згадують. А класичні спеціальності — це те, що живе віками, незалежно від кон’юнктури. І ми орієнтуємось виключно на класичні спеціальності, хоча і враховуємо – а інакше нас ніхто не зрозумів би — не тільки стан сьогоднішнього освітянського ринку, але й стан ринку праці.
— У зв’язку з Вашим переобранням на посаду ректора дехто очікує демонстративних кроків у напрямку розвитку університету. Якщо є конкретні задуми, чи не могли б Ви поділитися ними з читачами нашого тижневика?
— Покладатися ректору у такій важливій справі, як розвиток університету, лише на власні думки було б і несерйозним і легковажним. Але прийшла нова генерація викладачів, співробітників, природно склалася така атмосфера, що у ректора нема іншого виходу, як тільки динамічно формувати і створювати те нове, яке задовольняло б зростаючі потреби українського суспільства, звичайно – і я на цьому наголошую – дотримуючись фундаментальних принципів наших усталених традицій: робити все грунтовно і якомога краще.
Але знову ж таки підкреслюю: визначальна роль у цьому процесі належала, належить і буде належати колективу.
Назвати нові спеціальності і напрямки, про які ми думаємо, поки ще передчасно. Це не в наших традиціях — говорити «гоп», поки не перескочив. Крім того, будь-яка заява з мого боку в цьому плані була б у нинішній ситуації сприйнята як реклама. Але цим ми не займаємося, бо наш статус класичного університету не дозволяє бути легковажним.
— Із усіх титулів, які університет додав останнім часом до свого іміджу, здається найбільш вагомою вважається міжнародна нагорода «Еuгореаn Quаlitу». Що вкладаєте Ви особисто в це поняття?
— Європейська якість – це перш за все виступи наших студентів на різних європейських та світових олімпіадах і конкурсах, з яких вони привозять гран-прі, перші місця та інші почесні відзнаки. Це одна сторона діяльності університету. Інша сторона – це високий рівень в університеті як абсолютної успішності, так і якості навчання. До речі, зараз ми вийшли на 92-93% абсолютної успішності і приблизно 56% якості навчання – це середні показники по університету. Скептики можуть закинути, що оцінки ми ставимо самі й аналізуємо самі, то хіба тяжко підігнати цифри?
Але розумним людям ясно, що такої кількості фахових перемог на різних рівнях здобути ніяк не можна, якби успішність і знання були б «липовими».
Тільки цього року в різних змаганнях по Україні від нашого університету взяли участь понад 80 студентів, і половина з них виграла призові місця. Це вдвічі більше, ніж у попередні роки. То хто ставить об’єктивну оцінку нашим академічним досягненням – ми самі чи об’єктивні судді за межами нашого університету?
Я так розумію, що ці результати – яскраве свідчення того, що зростає відповідальність студентів за свої знання, і це не може не радувати.
— Ви сказали щойно про молоду генерацію викладачів. Чи не могли б Ви розвинути свою думку з цього приводу?
— Дійсно, в університеті відбувається активний процес омолодження і ротації викладацьких кадрів. Щороку у нас захищається до 30 кандидатських дисертацій, від 5 до 10 докторських.
За 7 останніх років кількість докторів наук в університеті зросла з 95 до майже 160, а кількість кандидатів наук – з 485 до майже 800. Це не могло не позначитися на якості підготовки спеціалістів на університетських кафедрах.
Є ще одна важлива сфера, завдяки якій зростає і успішність, і якість навчання. Це створення університетськими викладачами підручників і посібників. Щороку у нас виходить з друку 55-60 підручників і посібників. Я не кажу про наукові монографії. Як ви розумієте, на все це університет витрачає чималі кошти. Але затрати себе окуповують підвищенням нашого наукового рейтингу.
— Я знаю, що університет не лише бере на себе всі витрати з підготовки й друкування підручників і монографій, але й матеріально стимулює ефективну роботу значної частки науковців.
— Проблема соціального благополуччя працівників університету завжди в центрі уваги нашого ректорату і профкому. Ми з власної ініціативи матеріально заохочуємо – а це до двох місячних окладів – тих викладачів-професорів, керівників наукових шкіл, які добились найкращих результатів в науковій роботі та в роботі зі студентами. Я вважаю, що це досягнення колективу, яким можна пишатися.
— Зараз всі ваші клопоти поступаються місцем кампанії набору нового поповнення. Чи будуть якісь сюрпризи для цьогорічних абітурієнтів – в кращому розумінні цього слова?
— Найкращий сюрприз – це коли немає ніяких сюрпризів. В плані прийому в нашому університеті все стабільно, все звично. І кожен абітурієнт, який прийде в нашу приймальну комісію, відчує, що до нього ставляться з турботою, повагою, доброзичливо. З ними працюватимуть наші найкращі викладачі, на екзаменах не буде поблажок, але буде справедливість і повна гарантія об’єктивної оцінки можливостей абітурієнта.
— Яка абітурієнтська географія очікується в нашому університеті цього року?
— Традиційно в Одеському національному навчаються студенти з усіх областей України, а не тільки з нашого регіону. Це їх вибір, їх право. Крім того, щороку до нас приїздять громадяни з колишніх республік Союзу. Гадаю, що не буде винятком і нинішній рік. Будуть представники і з так званого далекого зарубіжжя.
У будь-якому разі я не думаю, що ситуація буде гіршою, ніж торік. Песимістичних прогнозів з цього приводу можна почути чимало, але я оптиміст. І цей оптимізм небезпідставний: до нас прийдуть ті, хто має почуття гумору, любить море і одеську історію, хто понад усе цінує можливість навчатися не просто в Одесі, а в Одеському національному імені І. І. Мечникова.
І я кажу усім юнакам і дівчатам: ласкаво просимо і бажаємо успіху!
Розмову вів Микола Щербань
«Освіта»