Національна академія наук України та галузеві академії наук нагородили науковців вищих навчальних закладів Міністерства освіти і науки України за багаторічну сумлінну працю і вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної науки та з нагоди Дня науки такими відзнаками:

Нагрудним знаком НАН України «За підготовку наукової зміни»

Багрова Миколу Васильовича – ректора Таврійського національного університету ім. В. Вернадського, доктора географічних наук, професора, члена-кореспондента НАН України;

Сминтину Валентина Андрійовича – ректора Одеського національного університету ім. І. Мечникова, доктора фізико-математичних наук, професора;

Яворського Віктора Теофіловича – завідувача кафедри хімічної технології неорганічних речовин Інституту хімії та хімічних технологій Національного університету «Львівська політехніка», доктора технічних наук, професора.

КЛАСИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТА ІНСТИТУТИ НАНУ. ФОРМАТ СПІВПРАЦІ

Як давно розпочалась співпраця Одеського національного університету ім. І. Мечникова з інститутами НАНУ і які форми співробітництва при цьому використовуються – розповідає ректор університету Валентин Сминтина.

– Багато яскравих сторінок вписали в історію Академії всесвітньо відомі видатні вчені, імена яких пов’язані також з Одеським університетом. Досить відзначити, що троє із шести президентів Академії наук України працювали професорами й читали лекції в нашому університеті: академіки Д. Заболотний, В. Липський, О. Богомолець. Різнопланове співробітництво науковців вищих навчальних закладів і Національної академії наук України є взаємовигідним й сприяє підвищенню рівня освіти в країні, залученню молоді в дальшому розвитку наукової сфери. Ефективність такої співпраці підтверджують плідні зв’язки Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова з інститутами Національної академії наук України, що ґрунтуються на договорах про співробітництво. Університет тісно співпрацює з Інститутом археології НАН України, Інститутом історії НАН України, Інститутом фізики напівпровідників НАН України, Інститутом мікробіології і вірусології імені Д. Заболотного, Інститутом біології південних морів НAH України та його Одеським філіалом, Інститутом гідробіології, Інститутом фізики напівпровідників НАН України, Інститутом технічної теплофізики НАН України, Фізико-хімічним інститутом ім. О. Богатського НАН України, Інститутом біоколоїдної хімії імені Ф. Овчаренка НАН України, Інститутом газу НАН України, Інститутом геологічних наук НАН України тощо.

Ця співпраця не обмежена лише спільною роботою над виконанням фундаментальних та прикладних наукових проектів, взаємними консультаціями, рецензуванням та опануванням дисертаційних робіт, монографій, підручників, підготовкою спільних публікацій. Щорічно на базі університету разом з інститутами Національної академії наук України та науковими товариствами проводиться понад 30 міжнародних й вітчизняних наукових та науково-практичних конференцій, конгреси, з’їзди, круглі столи, семінари.

Так, науковці вищої школи та Академії наук у 2004 році провели з’їзд Товариства мікробіологів України, у 2005 році — з’їзд фізиків України, у 2006 році — з’їзд Українського ботанічного товариства. На цих форумах обговорено сучасний стан досліджень та окреслено плани розвитку з певних напрямів у системі академічної та університетської науки України.

Значним спільним заходом була ІХ Міжнародна конференція з хімії та фізико-хімії олігомерів, у якій взяли участь більше 200 учених з різних країн: США, Казахстану, Лівії, Молдови, Ізраїлю, Росії та інших.

ІІ Пленарна конференція та польові екскурсії з проекту ЮНЕСКО-МПГК 521 «Чорноморсько-середземноморський коридор за останні 30 тисяч років: зміни рівня моря та людська адаптація». Конференція стала логічним продовженням роботи єдиного на цей час в Україні проекту в рамках Міжнародної програми геологічної кореляції ЮНЕСКО, що об’єднала учасників США, Канади, Великої Британії, Франції, Італії, Австрії, Німеччини, Фінляндії, Нідерландів, Швейцарії та ін. Важливий результат роботи конференції — це практичні рекомендації з охорони природного середовища, укріплення берегової лінії Чорного моря та захисту від руйнування пам’яток культурної спадщини, запобігання екологічним кризам та впорядкування використання морського узбережжя.

Разом з Інститутом мікробіології і вірусології ім. Д. К. Заболотного НАНУ проведено Міжнародну наукову конференцію «Мікробні біотехнології», присвячену 140-річчю від дня народження академіка Д. Заболотного, у якій узяли участь учасники з країн ЄС, СНД, делегація Європейської комісії на чолі з Християном Патерманом. Конференція висвітила можливості та перспективи співробітництва Європейського союзу та України в Чорноморському регіоні в галузях сільського господарства, харчової промисловості та біологічних досліджень у межах Сьомої Рамкової угоди ЄС.

Разом з Інститутом фізики напівпровідників ім В. Є. Лашкарьова НАН України, Інститутом фізики НАН України останніми роками проведено наукові конференції, серед них – Українська наукова конференція з фізики напівпровідників, II Міжнародна науково-практична конференція «Сенсорна електроніка і мікросистемні технології». Представлені на останній конференції доповіді охопили практично всі аспекти сенсорики – від фізичних, хімічних і біохімічних явищ до дослідження процесів деградації, питань метрології сенсорів. Було визначено значні успіхи українських учених у розвитку фундаментальних та прикладних напрямів фотоелектричних перетворювачів, біосенсоріки, акустоелектроніки, індукованих піроактивних структур, сенсорів газу, що відповідають світовому рівню наукових досліджень та розробок. Тож в Україні сформувався й успішно розвивається самостійний науково-технічний напрям – сенсорна електроніка.

– Які нові нетрадиційні підходи є у Вашій співпраці, коли члени академії безпосередньо контактують зі студентами Вашого університету та передають

їм свої знання і досвід?

– Перспективною та важливою, на наш погляд, є спільна робота з організації та проведення на базі Одеського національного університету конференцій студентів, аспірантів та молодих учених. Щорічно в університеті проводиться приблизно 10 міжнародних та всеукраїнських молодіжних конференцій.

У нашому університеті запланована IV Міжнародна конференція «Біологічне різноманіття. Екологія. Еволюція. Адаптація», у якій беруть активну участь члени Національної академії наук. Планується провести разом з Інститутом мікробіології і вірусології ім. Д. Заболотного НАН (директор — академік Валентин Підгорський) та Товариством мікробіологів України II Міжнародну конференцію молодих учених «Сучасні проблеми мікробіології і біотехнології». Робоча мова конференції — англійська. Особливо важливою треба вважати безпосередню участь членів Національної академії наук України та співробітників академії у навчальному процесі. Так, уже стали традиційними в нашому університеті оглядові лекції академіка С. Свєшнікова. Академік-секретар відділення молекулярної біології, біохімії, експериментальної і клінічної фізіології НАНУ, директор Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України С. Комісаренко прочитав англійською мовою лекції для студентів, аспірантів і співробітників університету відкриті із сучасних проблем молекулярної біотехнології: інженерія антитіл для експериментальної біології, медицини та біотехнології; нанобіотехнологія; стовбурові клітини; сучасний стан досліджень та проблеми біоетики.

Однією із серйозних, преблем є те, що майже немає в університетах сучасного обладнання та приладів. Проте, навіть коли вдається знайти кошти і придбати сучасне обладнання, постає інша проблема – відсутність фахівців, які здатні на ньому працювати. Цю проблему потрібно долати разом. Одним із шляхів для її розв’язання є літні школи. У 2006 році Одеський національний університет разом з Інститутом мікробіології і вірусології НАНУ провів літню школу з молекулярної мікробіології і біотехнології, яка, як ми вважаємо, стане традиційною. Готуємося до проведення II Літньої школи, на яку запрошені молоді вчені та аспіранти з університетів та інститутів України.

– Наведіть, будь ласка, приклади найбільш ефективної та тісної співпраці університету з інститутами НАНУ.

– На спільному засіданні колегії Міністерства освіти і науки України та Президії Національної академії наук України в листопаді 2006 року висловлено стурбованість щодо старіння наукових кадрів та запропоновано розробити спільну програму підтримки молодих учених, яка діяла б в ланцюжку «університет – аспірантура – науково-дослідна установа НАНУ». Як рeaлізація цього плану – на засіданні відділення фізики і астрономії НАНУ в січні 2007 р. розглянуто питання підготовки та поповнення наукових установ НАНУ, зокрема Інституту фізики напівпровідників ім. В. Є. Лашкарьова, кращими студентами та випускниками Одеського національного університету.

Завершується робота над створенням науково-освітянського фізико-технічного центру спільного підпорядкування МОН і НАН України на базі Інституту фізики напівпровідників НАНУ та Одеського національного університету.

У нас склалися тісні і плідні зв’язки з Інститутом мікробіології і вірусології НАНУ. Крім участі у спільних наукових форумах і літніх шкілах та спільних наукових проектах, студенти на базі інституту проходять практику та виконують курсові, дипломні та магістерські роботи. Інститут надає робочі місця для виконання кандидатських дисертацій аспірантам університету, співробітники інституту керують дисертаційними роботами наших аспірантів. Інститут охоче бере до себе в аспірантуру наших випускників кафедри мікробіології і вірусології для підготовки власних кадрів.

Одеський національний університет набув значного і важливого досвіду тісної співпраці з Фізико-хімічним-інститутом ім. О. Богатського НАН України в рамках хіміко—фармацевтичного навчально-науково-виробничого комплексу Міністерства освіти і науки України та Національної академії наук України, створеного спільним наказом.

Комплекс створено для забезпечення на високому навчальному, навчально-методичному і науковому рівні підготовки студентів за спеціалізацією «Фармацевтична хімія», проведення фундаментальних і прикладних досліджень у галузі медичної й фармацевтичної хімії та реалізації результатів досліджень для розв’язання проблем фармацевтичної промисловості України. Науковим керівником комплексу є директор Фізико-хімічного інституту ім. О. В. Богатського НАНУ академік С. Андронаті.

У межах комплексу на базі Фізико-хімічного інституту створено кафедру фармацевтичної хімії Одеського національного університету, яка готує науково-виробничі кадри за спеціалізацією «Фармацевтична хімія» та проводить спільні науково-дослідні роботи.

Українська наукомістка продукція буде конкурентоспроможною

Українські ЗМІ висвітлювали візит міжнародних експертів Зальцбурзького семінару в Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова. Проаналізувавши низку рейтингових показників, авторитетні експерти запропонували ОНУ рекомендації, що сприяють стратегії зміцнення міжнародних міжвузівських зв’язків. У травні ректор ОНУ ім. І. І. Мечникова В. А. Сминтина одержав запрошення взяти участь у роботі 441-ї сесії Зальцбурзького семінару, присвяченої інноваціям у науці й впровадженню наукових розробок.

Кор.: Валентине Андрійовичу, відомо, що партнерами Зальцбурзького семінару є близько 120 університетів СНД і 60 – з країн Центральної й Східної Європи. Такий значний інтелектуальний потенціал може вирішити найскладніші завдання сучасного етапу розвитку університетів. Що обговорювали під час 441 -ї сесії?

В. А.: Надзвичайно цікава тема, вона формулювалася дуже коротко: «від лабораторії на ринок». Далі розшифровувалося, що мова йде про впровадження інновацій і використання їх для реалізації наукових розробок університетів.

Основним було питання, чому ж перехід від розробки до впровадження на ринку є таким важким? Які критерії успіху, які складники перетворення результатів фундаментальних досліджень на конкретні прилади й далі – у ринковий продукт.

Наукові дослідження дають цілком певний науковий продукт, далі потрібен розвиток технологій. Після цього завершальна стадія – реалізація продукції. Таким чином, в інноваційно-виробничий ланцюг пов’язані лабораторії університету, які займаються фундаментальними дослідженнями, і технологічне підприємство у вигляді, наприклад, технологічного інституту, що розробляє вже конкретні, промислового зразку, технології. На завершальному етапі працює підприємство, що впроваджує цю технологію й передає її у вигляді готової продукції на ринок. Повинна бути ще бізнес-структура, яка займається комерціалізацією, тобто продажем цієї розробки.

Кор.: Валентине Андрійовичу, якщо ми говоримо про комерціалізацію наукової розробки, то логічним виглядає запитання: як буде розподілятися прибуток?

В. А.: Усі ланки цього ланцюга, безумовно, претендують на одержання прибутку. У зв’язку з цим спостерігаються цікаві явища. З одного боку, бізнес-структура, що виробляє і реалізує продукт, прагне всередині самої себе створити науковий підрозділ, що готував би розробки й сприяв би фундаментальним дослідженням, тобто намагається замкнути всередині себе процес аж до завершення й продажу. З іншого боку, зараз у світовій університетській системі спостерігається тенденція до створення всередині університетів бізнес-підрозділів. Ми знаємо, що з’явилися бізнес-інкубатори, інноваційні структури всередині університетів, які виконують ту ж роль – підхоплюють інноваційну розробку університету, реалізують її в технологію, використовують технологію для малих серій виробництва. У багатьох випадках всередині самого ж університету вже існують структури комерціалізації наукової продукції. Як бачите, кожна ланка інноваційно-виробничого ланцюга прагне монополізувати цю роботу.

Кор.: Але хіба університети мають виробничі потужності, які дозволяли б випускати готову продукцію в ринкових масштабах?

В. А.: Коли мова йшла про масштаби виробництва, як, скажімо, в часи радянські, процеси, про які я говорю, були б у переважній більшості випадків неможливі. Подужати такі гігантські масштаби виробництва для одного університету або навіть для багатьох університетів було б просто нереально. Зараз, коли мова йде про мікровироби і про перехід на нанотехнології, коли на одній пластині (або, як кажуть, на одній шайбі) напівпровідника можна виготовити мільйони одиниць продукції, це стає вже під силу університету, у якого є відповідні фінансові й інтелектуальні можливості. Тепер університетам під силу безпосередньо від фундаментальних досліджень переходити до виробництва й реалізації розробок. Тому й відбувається така поляризація на ринку наукової праці. Важко собі уявити, хто вийде переможцем: або комерційні структури, або університети. Я наведу приклад зі спостережень у Південній Кореї. Наймогутніший виробник металу, гігант світового масштабу, один з лідерів у світі з виробництва сталі різних видів компанія PОSCО створила власний приватний університет POSTEC. POSTEС Університет – дітище сталеливарної компанії, що фінансує проведення фундаментальних розробок, досліджень, і далі аж де впровадження результатів у них на прокатних станах, у ливарних цехах. Це – конкретний приклад реалізації своїх завдань бізнес-структурою. Є й зворотні приклади. Існують університети, у яких створено повний цикл проходження всього ланцюга. Наприклад, Інститут інженерів електронної техніки в США, відомий в усьому світі, мас безліч різних виробництв. Це мікровиробництво, тому що у світі їхня продукція потрібна в малих обсягах. Але вона дуже наукомістка і коштує чималих грошей. Це малі серії, але величезні гроші.

Кор.: У бізнес-технологіях присутні й посередницькі структури…

В. А.: Існують спеціальні компанії, які займаються інноваціями. Вони шукають по світу організації, університети, у яких є нереалізовані розробки. Ці компанії створюють умови для впровадження їх у виробництво й від цієї діяльності одержують свою частину прибутку. Разом з тим університети в такій діяльності, безумовно, зацікавлені, оскільки реалізується їхня продукція із прибутком для вузу.

Кор.: Валентине Андрійовичу, кого з учасників 441-ї сесії Зальцбурзького семінару Ви б виділили, як лідерів у своїй галузі?

В. А.: Про рівень цього семінару та його учасників можна судити за наступними параметрами. Участь у цій сесії брали спеціальний радник прем’єр-міністра Сингапуру, спеціальний радник прем’єр-міністра Японії, організатором семінару був ректор гонконгського університету «Науки й техніки» (назва в Азії надзвичайно актуальна). Був серед учасників і провост Каліфорнійського університету. Цей університет-консорціум університетів штату, у який входить, зокрема, університет Берклі. Це 200 000 студентів, це 20 кампусів, це кілька десятків мільярдів доларів США річного бюджету. Якщо говорити про компанії, які займаються просуванням інноваційних розробок, то хотілося б відзначити всесвітньо відому компанію CІSKO-systеm. Представляв її віце-президент і генеральний менеджер Реза Магдаві, який описав учасникам семінару можливі вигоди використання розробок і просування їх на ринку.

Він наводив приклади просування розробки на ринок, за яких обсяг виробництва перебуває в межах від півтора до двох мільярдів доларів. Це живі схеми, які можна реалізовувати. Звичайно, це все дуже привабливо.

Від України було два представники – крім мене, ще проректор Київського національного політехнічного університету. Було кілька людей з Росії, з інших пострадянських держав. Була представлена Європа, Азія, Америка, Африка.

Кор.: Які ж практичні висновки цієї сесії Зальцбурзького семінару?

В. А.: Склад учасників показує, що семінар проходив на високому професійному рівні. Слід зазначити, що розуміння механізмів просування наукової продукції від лабораторії, перетворення її на промисловий продукт і реалізація на ринку, розуміння цього ланцюга з боку представників нових незалежних держав таке ж, як і в західних. Інша річ, що в нас немає таких грошей і ми поки не знаємо, де їх взяти. Нам потрібен стартовий капітал. А на сьогодні нам з бюджету дають гроші на зарплати й трохи на комунальні платежі. Мають бути створені, як мінімум, економічні умови, у яких університети могли б заробити гроші, необхідні для формування стартового капіталу й розвитку інноваційної діяльності.

Якщо співробітничати із західним ринком, із західними інноваційними компаніями, якщо показати їм, що наша університетська продукція готова до впровадження у виробництво, то вони, переслідуючи свою мету одержання високого прибутку, звичайно ж, будуть раді використовувати й наші розробки. Адже, за загальним визнанням, інтелектуальний потенціал українських університетів досить великий, у тому числі й нашого Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. Тому ми впевнені, що наша наукомістка продукція буде конкурентоспроможною.

Алла Гудзенко, Володимир Полторак

«Одеський університет», 2007, № 6